Історія лікарні розпочинається з 1900 року. Тоді з Квебека до Едмонтона приїхали 4 монахині та одна медична сестра. Їхня ціль була в тому, щоб заснувати новий лікувальний заклад на території міста. Про те, як розвивалася лікарня, читайте далі у статті на edmonton1.one.
Перша медична допомога людям
Монахиня Франциска Д’Ассіз (настоятелька), сестра Лоран, Роза, Фредеріка і медична сестра Мері Кеннеді, відгукнулися на пропозицію єпископа єпархії Святого Альберта Грандіна. Чоловік прагнув заснувати для едмонтонців лікарню розраховану на 3000 осіб.
З початку приїзду сестер до міста, влада не могла виділити велику будівлю для нового лікувального закладу. Сестри почали надавати допомогу в приміщенні складу. Їм було виділено 4 кімнати в підвалі, який знаходився на південно-західному розі 111-ї вулиці та 98-ї авеню. Едмонтонці досить швидко дізналися про те, що мають змогу отримати безплатну медичну допомогу. Наплив людей був дуже великим. Робота сестер швидко перейшла за рамки початкового мандату. Першими пацієнтками монахинь були незаміжні, розлучені жінки з дітьми.
Будівництво лікарні, відкриття медичної школи
У 1906 році місцева влада прийняла рішення виділити територію на будівництво лікарні. Ця територія знаходилася на 111-й вулиці між 99-ю авеню. Проєктуванням закладу займався Ж. Сенкаль з Манітоби.
Звели триповерхову цегляну будівлю розраховану на 60 ліжок. Лікарня була дуже гарна, виконана у стилі архітектури Другої імперії. Це унікальний французький жанр, який прийшов до Канади з Другої імперії Наполеона ІІ.
Лікарня вирізнялась високими вікнами, витонченою ліпниною, мансардним дахом, кутовою баштою. Підвальний поверх закладу був побудований з рустованого каміння. Над кожним вікном зробили витончені вусуари. Перший і другий поверх відділяла велика кам’яна смуга та зубчастий карниз.
На головному вході й фасаді оздобили ґанки з тосканськими колонами та архітравом, що підтримував балкон другого поверху. В лікарні створили велике підвальне приміщення, де розмістили кухню, пральню, котельню. На першому поверсі розташовані адміністративні приміщення, каплиця, амбулаторія та операційна.
На другому поверсі знаходилося пологове відділення. Там також була окрема кухня й операційна. На третьому поверсі облаштували 2 палати для лікування чоловіків.
У 1907 році сестри лікарні «Мізерікордія» відкрили школу медсестер. Перші учениці закінчили заклад у 1910 році. За всю історію свого існування школа випустила понад 2000 випускників.
Едмонтон зростав, разом з ним розвивалась лікарня. У 1914 році до фасаду, який знаходився в південній частині прибудували солярій. У 1922 році лікарню розширили. Архітектор Едвард Андервуд працював над проєктом. Завдяки сумлінній праці вдалося збільшити кількість ліжок до 175.
У 1936 році на території лікарні збудували двоповерховий будинок для медсестер. У 1940 році до нього прибудували пологове відділення на 150 ліжок за проєктом архітектора Рула і Вінна.
У 1949 році до корпусу медсестер добудували будівлю для школи. Тому ці два заклади об’єдналися під одним дахом.
Потім у 1952 році за проєктом Рула і Вінна в східній частині лікарні звели нову прибудову й аварійний вихід. На роботи витратили 500 000 доларів. Новий корпус розрахований на 61 ліжко. Він був облицьований червоною цеглою, з мідним козирком над входом. На даху майоріла вивіска, на ній великими, білими літерами написали назву лікарні.
Через три роки ті ж архітектори розробили проєкт розширення західного крила лікарні. Подібна за дизайном до східної, п’ятиповерхова прибудова вмістила в себе 8 операційних, 82 ліжка для дітей, чоловіків, кухню, житлові приміщення для медсестер. Загалом лікарня була розрахована на 400 осіб.
У 1959 році стався вибух котла, пожежа пошкодила будівлю. У 1969 році лікарня переїхала до нового приміщення. До 1972 року від першого лікарняного комплексу залишилося лише східне і західне крило, в яких певний час проживали діти з розумовою відсталістю. У 1973 році будівлю колишньої «Мізерікордії» знесли.