Творчість Вільяма Курелека (Василя Курилика) відображала безжальну реалістичність фермерського життя в епоху Великої депресії. Також вона передавала виснажливі душевні страждання художника. На момент своєї передчасної смерті чоловік був одним з найуспішніших художників у Канаді. Досі картини Курелека залишаються бажаним об’єктом для колекціонерів. Річ у тому, що вони становлять собою нетрадиційне і трохи суперечливе відображення тривоги XX століття. Як ніхто інший, Вільям вміло поєднав у своїй творчості ностальгію та апокаліпсис, а його твори одночасно є баченням раю і пекла, пише edmonton1.one.
Дитячі та юнацькі роки
Вільям з’явився на світ 3 березня 1927 року на зерновій фермі на північ від Веллінгтона, Альберта, в родині Мері та Дмитра Курелека. Бабуся і дідусь хлопчика по материнській лінії прибули в регіон на схід від Едмонтона на початку століття, під час першої хвилі української імміграції до Канади. Незабаром ці дві фермерські родини, родом із Західної України, перетворили суворі прерії Канади на успішний сільськогосподарський регіон і створили найважливіший ринок для розвитку промисловості. Дмитро прибув до Канади в 1923 році й у 1925 році одружився з Мері. Через 2 роки у них народився син Вільям. У 1934 році Курелеки переїхали до Манітоби, оселившись на фермі недалеко від міста Стоунволл. Причиною переїзду, ймовірно, стало падіння цін на зерно, що супроводжувало Велику депресію, а також пожежа, яка знищила їхній будинок на початку 1930-х років. Коли вирощування пшениці в Манітобі принесло родині мізерний дохід, Дмитро зайнявся розведенням молочної худоби.
Вільям був старшою дитиною у сім’ї, він майже не говорив англійською і був культурним аутсайдером у спільноті, де в основному домінувала англо-протестантська спадщина. Переїзд до Манітоби збігся з початком формальної освіти Вільяма. Саме в цей період він відвідував Victoria Public School. Бувши боязкою та невпевненою в собі дитиною, хлопчикові в школі було нелегко. Свої проблеми й переживання він в майбутньому яскраво відобразив на полотні. У підлітковому віці Вільям був тривожним і дуже замкнутим. Таким чином, він набув в родині репутацію незграбного мрійника. Душевні муки через напружені відносини з батьками, особливо з батьком, визначили його шлях у доросле життя. Дмитро неухильно вимагав від дітей, особливо від старшого сина, практичних рішень і фізичної витривалості. Хоча брат хлопчика Джон досягав успіхів, виправдовуючи очікування батька, Вільям опанував лише деякі цінності, які поважав голова сімейства.
Зі шкільних років Вільям цікавився малюванням. У першому класі він розмалював стіни своєї спальні малюнками священників, змій, тигрів. Ці зображення він почерпнув з коміксів, вестернів. Батьки, побачивши малюнки сина, були в повному здивуванні, а ось однокласники, навпаки, похвалили й підтримали хлопчика.
У 1934 році Вільяма і його брата Джона відправили до Вінніпега для навчання в Newton High School. Перші два роки хлопчики жили в пансіонатах.
Вільям відвідував уроки української культури в церкві Святої Марії Захисниці, величному українському соборі, розташованому прямо навпроти його будинку. Уроки вів отець Пітер, який не тільки пробудив у юнака інтерес до української історії, а й став першим з дорослих, хто високо оцінив його талант.
У 1946 році Курелек вступив до Університету Манітоби, де вивчав латинь, англійську мову та історію. Також паралельно він відвідував курси психології та історії мистецтва. У цей період у юнака проявилися проблеми з психікою, які визначили його доросле життя. Вільям страждав від фізичного виснаження, безсоння, також у нього була соціальна тривожність, депресія і дуже низька самооцінка. Однак попри це, він не звертався до лікарні.
Закінчивши навчання, хлопець почав працювати на будівництві Порт-Артурі, а потім у лісозаготівельному таборі в Північному Онтаріо, який пізніше зобразив у своїх творах «Lumber Camp Sauna» (1961) і Lumberjack’s Breakfast (1973). Хоча цей досвід зміцнив впевненість Вільяма в собі, його емоційні та душевні страждання продовжилися.
Подорожі світом, боротьба з хворобою
У 1950 році Вільям вирішив навчатися у Давида Сікейроса в Сан-Міґель-де-Альєнде, Мексика. Щоб оплатити поїздку, він провів літо й осінь, працюючи різноробом в Едмонтоні, живучи у дядька, а потім винаймаючи власне житло. У цей період він написав свій перший шедевр «Romantic», автопортрет у стилі Джойса, який згодом перейменував на «Portrait of the Artist as a Young Man». Восени Курелек вирушив автостопом до Мексики. По дорозі, в пустелі Аризони, він пережив перший містичний досвід: уві сні юнак побачив постать у білому одязі, яка наказала йому встати й подбати про овець, інакше він замерзне на смерть. Вільям схаменувся і побіг за вівцями, але побачив, як вони розчинилися в тумані, а постать зникла. Пізніше Курелек описав цей сон в автобіографії «Someone With Me» і використав його як натхнення для обкладинки першого видання.
Варто зазначити, що час, проведений у Мексиці, став для Вільяма чудовим досвідом дорослішання. Він розширив його художній потенціал і долучив до соціальних проблем, таких як бідність країн, що розвиваються, та інших. Картина «A Poor Mexican Courtyard» є яскравим тому підтвердженням.
У 1951 році Курелек повернувся до Канади, проте затримався вдома надовго. На той момент він занепокоївся про своє здоров’я і хотів обстежитися та отримати допомогу в лікуванні депресії, що наростала. При цьому він вважав канадську медицину некомпетентною та орієнтованою виключно на гроші. Незабаром обставини склалися так, що він все ж зв’язався з лондонською психіатричною лікарнею Maudsley.
У 1952 році Вільям прибув до Англії й у кінці червня його госпіталізували для психіатричного лікування. Медичний персонал визнав талант художника, і оскільки вважалося, що одужання залежить від творчого самовираження, його заохочували продовжувати малювати. У серпні стан Вільяма покращився і його виписали з лікарні. Після чого він виїхав з Англії й відправився в тритижневе турне по найбільших художніх колекціях Бельгії, Франції, Австрії. Повернувшись до Лондона, Курелек влаштувався працювати в Транспортну комісію, яка займалася післявоєнним відновленням. У 1953 році психічний стан художника погіршився і його знову госпіталізували. Проходячи лікування, він продовжував займатися мистецтвом. У 1954 році Вільям прийняв велику кількість снодійного, намагаючись покінчити життя самогубством. Після цього лікарі прописали йому сеанси електросудомної терапії й стан здоров’я знову покращився. У цей час художник створив кілька гарних картин із зображенням марок, монет і фрагментів тканини. Деякі з них, в тому числі «The Airman’s Prayer», були представлені на льотних виставках Королівської академії.
Розвиток кар’єри, набуття популярності
Пройшовши терапію, художник повернувся до Лондона. У кінці 1956 року він влаштувався працювати в компанію F.A. Pollak Ltd., яка займалася виготовленням і реставрацією рамок для картин. Зрештою він став майстром з оздоблення, відвідуючи курси з виготовлення рамок, столярної справи та дизайну книг у Hammersmith School of Building and Arts and Crafts.
У 1959 році Курелек повернувся до Канади, де деякий час жив зі своїми батьками на їхній фермі у Вайнмаунті. Восени він познайомився з Авраамом Айзексом, який дав старт його кар’єрі як художника і забезпечив стабільною роботою. Цей чоловік був власником однієї з перших післявоєнних галерей сучасного мистецтва в Торонто. Під сильним враженням Айзекс запропонував Вільяму роботу в майстерні галереї й у 1960 році влаштував виставку. Важливо відзначити, що перша професійна виставка Курелека побила попередні рекорди за відвідуваністю. Вона охопила роботи, створені в Англії. Унікальні картини Вільяма публіка оцінила позитивно. Робота «Farm Boy’s Dreams» познайомила глядачів з ще однією популярною гранню творчості художника – ностальгічними спогадами про юнацькі роки, проведені в Альберті, Квебеку, Манітобі. Незабаром Курелек став настільки популярним, що його роботи виставляли на інших великих виставках по всій країні. Протягом наступного десятиліття художник ілюстрував ряд успішних книг, в тому числі «W.O. Mitchell’s Who Has Seen the Wind», «Fox Mykyta» та інші.
Останні роки життя
Досягнувши слави, Вільям повірив у свої сили й зміг знайти себе. На початку 1960-х років він познайомився з Кетрін Доерті, засновницею апостольського римсько-католицького навчального центру Madonna House, розташованого неподалік Торонто. Тоді він написав картину «The Hope of the World», яка частково була натхненна зусиллями Доерті.
До середини 1960-х років Курелек знову почав проявляти любов до канадських прерій. У наступні роки він подорожував Західною Канадою, Тихоокеанським узбережжям і малював ескізи. Паралельно Вільям організовував виставки, де представляв такі серії як: «Experiments in Didactic Art», «Glory to Man in the Highest», «The Burning Barn» та інші. Вони відображали особисті заклики художника проти політичних наслідків спекулятивної моралі. Вільям звинувачував у холодній війні та погіршенні стану навколишнього середовища аморальність радянського і наукового гуманізму.
У 1970 році Вільям вперше відвідав Україну. Він побував у рідному селі. Ця поїздка надихнула його на створення документальної роботи «The Ukrainian Pioneer». З приходом мультикультуралізму інтереси Курелека розширилися й охопили інші мовні, етнічні та релігійні групи в Канаді. Перед смертю він завершив серію робіт про інуїтів, а також канадців європейського, польського та французького походження. У 1977 році після повернення з другої поїздки в Україну Вільяма госпіталізували до лікарні. 3 листопада він помер від раку. За все своє життя художник створив понад 2000 неперевершених картин та ілюстрацій.